Кохання

О, Вікторіє, моя кохано неземна,

дозвольте ж запросити вас на танець,

під сяйвом зір та місяця прекрасного, 

серед пахощів троянд, 

що віднесуть нас,

до світу пристрасті й любові.

Погляньте ж Ви мені у вічі,

Подаруйте погляд свій ласкавий,

Прошу, не треба цих усмішок,

Лиш дозвольте хоч на мить,

Бути з вами, невтомно тамуючи бажання,

Обпікаючись солодким коханням.

Не бентежтесь, ні, не варто,

Не відводьте Ви зелені очі,

Дозвольте ж їм зустрітися з моїми, -

Боязкими та сповненими надії,

Лиш Ваш погляд теплий,

Моє серце розтопить затерпле.

Час збігає, вже не може він чекати

Не наважусь я на перший крок, -

Продовжити почате,

- Нам час йти, - лунають такі слова.

- Не можу, - відповідь моя.

Не стримавшись, стискую тебе в обіймах

Обіймаю дужче, втрачаючи надію.

Відчуваю серця стукіт, 

Пригортаю ближче,

Боячись вічної розлуки, 

В наступну мить, 

Палаю я вогнем, ніяковіючи від близкості,

Відчуваю на вустах своїх,

Слід нашої пристрасті.