Колеса

Колеса стукають по залізниці,

стираючи між нами шлях,

йдучи, мов металеві колісниці,

згасили пломінь у Твоїх очах.

До тебе їду, щоб тебе не бачить,

шукаю, щоб серед поля не знайти

ту квітку соняха, незрячу,

що не боїться страху темноти.

Я загортаюся від тебе в ковдри,

блукаю від зачинених дверей

до тих відкритих, де немовби

не бачитиме соняхів очей.

Ще декілька годин, ще трохи,

та не наважуся зайти,

а там ті очі як небесні вроки,

які накинула на мене ти.