Колесо

На тлі зеленого малинові колеса

мелькочуть, наче відблиски млинка,

повільна хмара прогинає плесо,

зникальна хмара біла і важка.

Люби цю мить вповільненого часу,

від колеса стрімкого відречись,

що було луком зігнуте у страсі,

в безглуздість власну замкнуте колись.

Воно безмежність прагне подолати,

а ти відтинок знаєш, знаєш свій:

короткий шлях до цвинтаря від хати,

аби його згорнути у сувій…

Люби цю мить дзеркального смеркання,

згортання крові та згасання слів.

Невже, невже ж ця хвиля вже остання:

стільки прожив — часу не зрозумів.

Хіба ж ти жив — ні, зубожів поволі:

остання мить — мідяк, а ти жебрак.

Ти ще живий. І дякуй, дякуй долі,

бо все життя — це привід для подяк.

***