Коли до вікон примоститься надвечір’я

Коли до вікон примоститься надвечір’я

Й народиться найперша із зірок,

Ти заплети мені мереживом надію

В квітучий, оксамитовий вінок.

І поцілунками осип гаряче тіло,

Немов багряним листям восени.

Свої зізнання – з обережністю, невміло

Мені в коліна ніжно поклади.

Заворожи мене солодкими губами,

П’янкими, як троянди пелюстки.

Увесь наш простір оповитий почуттями

Нестримної взаємної жаги.

В твої долоні помістились мої мрії,

Свої ж – у мої коси заплети.

Мені відмовитись від тебе – божевілля,

Бо так кохати вмієш тільки ти.

І задзвенять серця акордами любові,

І порідняться душі, як в раю,

І наша карта гладко ляже у долоні,

Бо ми з тобою створимо сім’ю.