«Коли куделить павутиння»

Коли куделить павутиння

В зеленій ятці і на корчах,

Паланка димарів убранням синім

Кладе на простір весь похмурую печать.

Корінно тхне у травні над бузами,

Садок нап’явсь білизною квіток,

А батько мій із козубу звисали,

Землі шпурляючи залізнеє мито.

О тату, тату, хто більш тебе кохає?

Який дарунок я з блукання принесу:

Ти кожний день в устах огонь ховаєш,

А я його раптово тільки ссу…

Невже забляк той час годин у криці,

Коли котятком я в залізнім животі,

А потім вилізав з-під сивої спідниці

З овіяним лицем, кремезний і рудий?

Невже я загубив доріжку із посьолку,

Розтанув твій злунований гудок?

Невже ми все життя проклацаємо вовком

І не побачимо вогневих ягідок?.

Чайма-димар в очах, і мариться з скиглінням,

О де ви, заводські стрункі мої списи?

Паланка димарів убранням сизо-синім

Ховається в моїй закованій сльозі….