“Коли на долоню наклоню чоло”

Коли на долоню наклоню чоло,

То все привиджається рідне село.

І стежечка кожда і кождий куточок,

Хатинка старенька і темний садочок,

Де серце, не знаючи злиднів, жило.

Он там моє щастя безжурне цвіло, –

Над чистим потоком вільшина схилилась.

Самітна смерічка на лан задивилась;

Під нею веселе бурлить джерело…

Лиш там, тільки там моє щастя було.

ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІДГІР’Я”