“Коли пішли зі світу ґазди перші”

Коли пішли зі світу ґазди перші,

ти був поблизу — допоміг дійти.

А потім сів на їхній відумерші,

та їхні полонини і грунти

для тебе завеликі, а обійстя

замоцні.

Ти злякався їхніх ґражд!

Тому й вогню запраг,

як благовістя.

А благовоння погару, як страж,

роками пантрував. Хіба то біди?

Пусте!

Єсть Божий дім, і ти — при нім.

Нагим прийшов. Ні з чим зі світу підеш.

Ти Господа просив:

аби — ні з чим.

Провів ти перших ґаздів,

ти й останніх

кидаєш перед ликом Всеблагим.

Ти сам давно живеш

лише в сказаннях,

хоча живеш іще життям земним.

Ще пиво п’єш у Космачі — “Столичне”.

У жертву ще приносиш ярчука,

щоб не пропало ремесло заплічне,

бо ангела караюча рука

меч опустила.

Нині ґазди перші —

апостоли твої, твої брати.

А той, кого ти ждеш на відумерші,

не йде.

А мав прийти і помогти.