Коли рокѝ зненацька й безупинно

Коли рокѝ зненацька й безупинно,

Летять так тихо, що аж серце гине.

Коли у матері волосся під хустиною,

Вже не каштанове, а крихітне і сиве.

Коли ступаєш мимо дитсадочка,

В якому ти провів своє дитинство.

Не віриться, що все пройшло і точка,

Розсипалось, як дороге намисто.

Коли у серці во̀вком виє туга,

І проситься звільнитися на волю.

Коли в житті суцільна чорна смуга,

Пробігтися б малим ще раз по полю.

І, знаєте, скажу, час не жартує,

І як би не мело, і як б не дуло.

З нас кожен на землі чогось вартує,

З нас кожен пам`ятає все, що було.