Коли серце вибирає

Мої очі - немов сторож на тій вежі

Вони рахують тріщини і тіні,

Вони не вірять тиші у душі

І памʼятають все, що було нині.

Вони читають між рядків слова,

Де правда заховалась напівжартом,

І кожна зморшка — наче не нова

Історія та з присмаком утрати.

Та серце — ні. Воно іде на звук,

На теплий подих, крок назустріч ночі.

Йому байдуже: зрада, мішок мук —

Воно сліпе, бо бачить глибше, аніж очі.

Очі кричать: «Не вір, не йди, спинись,

Це вже було, і біль не загоївся».

А серце шепче: «Навіть якщо вниз —

То ми підем, бо світ не зупинився».

І я стою тут, між двома світами,

Де розум — лід, а почуття — вогонь.

Й очі прощаються зі мною сльозами

А серце знову простяга долонь.

Бо можна знати істину безкраю,

Та глибина моя обрала інший шлях.

І навіть знаючи можливий крах,

Я бачу все — та все ж, тебе кохаю..