“Коли щезало запинало”

Коли щезало запинало,

то вимальовувався світ:

мідяно-блискітне кружало

на чорнім павутинні віт.

І щиро різьблений листок,

як тло для спогадів про літо,

і вітром вибитий сучок,

що ледь примітив.

Коли ж я око притулив

аж до паркана:

то барабанили в столи

тугі каштани.

І те, що мало назву «сад»,

розчленувалось

на ряд столів, каштанів ряд

і… запинало.

***