Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім

Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім

Й мегаполіс надіб’є твоє серце, немов горня

Не дивуйся, що стільки темені в нім,

Тіні напевно, мають її ім’я..

Коли ти на десять замків знову зачиниш двері

І вечір залишить тобі їдкий дим

Не дивуйся, коли вона в не в твоїй атмосфері

Залишає тебе під важкістю зим…

Коли ти вночі, спросоння, вийдеш на балкон

Залишивши свої маски на кріслі

Не дивуйся, що вона провела кордон

У яке не входить твоє серцеве місто

Коли ти приїдеш у далеке і рідне місто

Як наляканий звір, утікатимеш з нього знов

Не дивуйся, що твоєму серці затісно,

Аби кохати когось без твоїх розмов

Без твоїх ігор і вічних вагань,

Бо коли ти знову прийдеш у свій пустий дім

Ти вип’єш розпач до дна

Хто буде винен? що чекає тебе у нім

Твоє его а не вона?