коли всі стрілки проймає раптовий спазм

коли всі стрілки проймає раптовий спазм

недопалок місяця тліє натужно. світило

кидає солоні припливи на дельту Нілу

альфа Центаври зникає, омега Киля

тікає в афелій, лишаючи землю й нас

січень посічений снігом зітхає приречено

за всіма рахунками сплачено або забито

голий король одягає у сіті свиту

всім зимно, недопалок сонця сердито

усе поливає сталевим світлом. за втечами

тривають повернення, тихі і нерішучі

порти приймають вітрила попутними напнуті

сідаєш на ліжко, знімаючи втому з капцями

недопалок серця зненацька спалахує. навчено

ховаючись в ребрах (раптом уламком влучить?)

темно, незатишно, стали слова убивчими

лице твоє нечітким, а риси неясними

плазуєм назустріч навпомацки шорсткими трасами

недопалки пам’яті блимнувши врешті згаснуть

а ми вже не знаєм нічого

та знову вивчимо