Колись важливі люди

І погляд твій був чистим, ясним і прозорим.

Й нестача ніжних слів і доторків руки.

І повідомлення в екрані «Буду. Я в заторах»

Уже не радує, не гріє, зовсім навпаки.

Смачна вечеря, правда. Але шкода, що в тиші.

Дивлюся в очі я навпроти і у них читаю…

Я знаю, розлюбив. Але чи скажеш ти ще,

Чия вина? Скажи. Скажи, бо я благаю.

Чи зник той вогник, і не млосні більше мої губи?

Уваги може бракувало? Не було кохання?

Тому в такій байдужості холодний ти і грубий?

Скажи, чим заслужила я жорстоке покарання?

Можливо, тим, що була поряд у складні хвилини?

Без осуду і щиро повністю тебе приймала?

Чи тим, що віру в нас несла достойно, без зупину,

Яку ти знищував щоночі сам, поки я спала?

Я знаю, вже не любиш, скажи це чесно і свідомо.

Я впораюсь. Я виживу. Колись тебе забуду.

Колись був рідним, зараз – ти для мене невідомий.

Як швидко забуваються колись важливі люди.