колись я дивилась на сонце і не знала що там може бути біда

колись я дивилась на сонце і не знала що там може бути біда

колись ти казав мені ділити все навпіл а я вперто множила все на два

колись я б не послухала нізащо твої смішні балачки

які розказували як влаштований світ і як діємо в ньому ми

колись кожен дивний сон видавався мені смішним

і замість троянд мої кімнати завжди засівав дим

колись легені знали що не тільки повітрям дихати можна

а я відчувала неначе не зовсім на все в цьому світі спроможна

але час вирішив бавитись зі мною у хованки

і я ніколи не могла знайти його схованки

і ганялась за ним а він перший стукав у двері

і будив мої тривожні й чудні каруселі

і вкотре доводив що він мене чекати не буде

бо час не чекає лиш часом чекають люди

і тільки тепер я почала дивитись на небо наче там також може бути біда

і тільки тепер я спочатку ділю навпіл а вже потім множу усе на два