Колись я вимовлятиму ім’я

Колись я вимовлятиму ім’я

Із гордістю, що ми були знайомі.

Ти вибачай за все, що більше не твоя

(Мої координати назавжди невідомі).

У кожного із нас тепер своє життя…

Так буде увесь час, до певного моменту.

Та прийде і до тебе нестримне каяття,

Коли усе твоє оцінять у два центи.

Ти пригадай мене. Я вибачу за все.

І навіть стану твоїм найкращим другом.

А зараз я іду. Хай вітер віднесе

Мого тобі листа. І вже тоді хтось другий

Кохатиме мене. А я усе життя

Чекатиму, що ти наважишся сказати:

«Без тебе, моя мила, все йде у небуття.

Що не цінив – то вже назавжди втратив».