Коло

Місто немов сузір’я.

Як часто, блукаючи, йшли ми

на світло домів, від яких

не лишилося й каменя!..

І хто нам повірить, що йшли ми на світло?

Як часто шукали ми гирло,

і міст, і причал

в опівнічних пустинях дворів,

та хто нам повірить, що річка була тут?

Тільки крізь нас переходять міста

у непам’ять.

Ми вимовляємо їх

і знаходимо іншими. Втім,

вранці виходиш на площу і все пізнаєш:

Липи в час доцвітання стоять золоті,

безгомінні.