КОЛОСКИ

Про колоски я Господа молила,

Бо замість хліба землю їли ми.

Голодна смерть усіх підряд косила,

Вмивалися не потом, а й слізьми.

Ще замість хліба в нас була полова,

І Отруби, й бур’ян, і кропивА,

Лиш снилася нам нива колоскова…

Та й сльози, мов зернята, пролива.

Голодна смерть дивилася у очі -

Я не хотіла нею помирать,

І снилися лиш сни, як поторочі,

Та мріяла зернятка хоч збирать.

Тоді щодня від голоду вмирали,

Не обирала смерть кого забрать…

Знущалися, з домівок рідних гнали.

Й не знали за хвилину що чекать.

Я колоски знайшла далеко в полі,

Як гнали нас усіх через поля.

Їх цілувала й дякувала долі…

Із стогоном здригнулася земля.

Ті колоски… було їх дуже мало,

Й зерняток в них – дитя могло злічить,

Та кожне з них надію додавало.

Що не помру…що буду далі жить.

Ті колоски я до грудей тулила,

Боялась хоч зернятко загубить,

Їх біля серця в хусточці носила,

І сльози я продовжувала лить.

Я колоски тримала, як святиню –

Дорожчими від золота були.

Їх заховала у стареньку скриню,

Щоб нас від смерті врятувать змогли.

Ті колоски даровані Всевишнім,

Голодну смерть мені він не послав.

Посіяла, коли розквітли вишні,

Щоб голоду ніхто більш не зазнав.

27.11.2020 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

#Поезія_вірші_Україна_голодомор

#Королева_Гір_Клавдія_Дмитрів

ID: 966708