"Колють вії повітря — до дір, до снігів..."

Колють вії повітря — до дір, до снігів причинних.

Пісня нам забезпечить алібі в тиші вулиць.

Щось засіло у тьмі — вже не наше, але нічийне, —

артефактом зим, як підписана кров'ю куля.

Проникає в доми сніг непроханий на волоссі —

вже не випустиш крізь кватирку, немов комаху.

Нас обабіч витурює пам'ять, поглянь-но — ось ми,

дві живі сльози, що змахнулись єдиним махом.

Де розбитий ліхтар — нам пітьма перетне дорогу,

наче кішка чорна, з пантерною мастю серця.

На щоці твоїй сніг позбувається остороги,

і така коляда тонка — аж по слову рветься.

07.01.21