Комета Галлея

Вона прийшла, поштарка неба,

З таких віддалин світових,

Що мір і знань замало в тебе,

Аби щось мовити про них.

Ти де була? Від кого вісті?

Летіла скільки днів, годин?..

І астрономи, мов кліністи,

Вивчають склад її тканин.

Вся машинерія космічна

(Ракети, роботи, зонди)

Вишукує: ти органічна

Чи крига з мертвої води?

Чи не вона в прадавні ери,

Світів населених стріла,

У віялі хвоста–химери

Життя на Землю занесла?..

А жив колись маестро Джотто,

Що замість всіх отих ракет

Впрягав фантазію в роботу ­

Він був художник і поет.

Чи світ йому вставав ясніше,

Чи пензель більше мав пуття —

Прорік на сім століть раніше:

Так, це вона — носій життя.

Щоб прояснилася ця тема,

Він хисту й волі досить мав:

Її Зорею Віфлієма

На полотні намалював.

Отож нехай летять ракети,

Аби розвідати секрет,

Котрий художники й поети

Давно розкрили без ракет.

13.11.1986