Компенсації

Горить на вітрі жаром

калина край вікна,

крізь ополонку в хмарах —

блакитна глибина

просвічує, як очі

у неньки на лиці.

Повітря аж струмкоче —

прозорі пухирці

все тіло обліпили,

занурене в блакить.

Всі смутки відлетіли.

І необтяжно жить.

Легенько відштовхнешся —

спливеш і хмар сягнеш,

і все небесне плесо

за мить перепливеш…

Проте одноманітно-блакитно —

і пливти

у мандрах кругосвітніх

обридне крізь світи…

І надмір своєволі,

безмежної плавби,

тобі забракне долі земної і доби,

як бракне зараз неба

і світла у вікні,

бо всі твоі потреби:

земні, земні, земні…

***