кому і ким

кому і ким

передається по колу води

розгнуздана чаша латаття

коли вітер підхльостує течію

й човен буває на мить

заривається носом

у складки свого майбутнього

крешуть надкрильцями

коники на узріччі –

видобувають якщо не вогонь

то хоча б його голос,

з кожним наступним птахом

вузли на гіллі затягуються міцніш

візьми на руки загублений кимось плач

долонями збиральниці винограду

що вміють не розсипа́ти і

не роздушувати

з латаття і піни

виходить на берег річна вода

цілує такий самий голий камінь

не прикритий ні фіговим ні пожовклим

дивись не назви його на ім’я

 24.08.25