Коні

Води напившися з ясного джерела,

Вертаються вони на поклики пастуші,

І хитро щуляться у перволітків уші…

Хвилина — і табун мов буря понесла.

А вечір глибшає. Рожево-сиза мгла

Оповиває степ, людські голубить душі,

І хмарки плямами розбризканої туші

Стають на обрії, подібному до скла.

І от, натомлені, притихлою ходою

Вони вертаються. Лиш кілька стригунців

Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою.

Старого пастуха бере і сміх, і гнів:

Ну, сказано — малі! Усе б то їм брикати!..

А легіт пестить їх, немов ласкава мати.

26.02.1928