Контрасти

Тут Бог пройшов на білому біліше…

Так ніби дмухав, а не йшов поволі…

І бачення було у нього інше:

широке, кругове, по видноколі…

а я слідком… провалювавсь по шию,

І об карлюччя погляд дер на клоччя.

снувалися сніжини мурашині,

і сажа плямувала непороччя…

Сліди з-під ніг низалися обруччям,

стискався зір обіддям, що дзвеніло…

З-під снігу дріт виборсувавсь колючий

і упікався реп’яшисто в тіло…

І глибшав шлях, вирівнювались руки,

біль випромінювавсь крізь персні п’ятипало…

Які міцні зі світом ще сполуки…

Які ж глибокі у житті провали…

Не вирвуся з полону снігового, —

підсаджую угору погляд криком;

— Хто відлучив єство моє від Бога?

І загубив у просторі великім?

Мій Господи. І я був невагомим…

Душа ж — безоболончаста, летюча…

тепер все глибше нуриться у втому,

бо присмоктавсь до тіла дріт колючий…

Звільни її, бо не роздмухать сажі,

що крила, нача листя, притрусила…

Снується чорно мурашина пряжа,

що вже й очей заплющити несила…

***