корабель на обрії

Не довго бовванів наш корабель на обрії - вже зник

І справді, озирнись: без кораблів Одеса сиротіє.

Ніби тьмяніють маяки. Сиріють фарби фресок…

Незграбний фатум до нас знову повертає свій байдужий лик

Ми почуваємось то як морські створіння, які на суші креси

повиповзали вперше, ті із них,

що вчаться дихати не так як досі звик,

і не для преси:

не надто досягли у цім прогресу.

То як євреї, що щойно море суходолом перейшли,

бо так накреслив

Нам Бог маршрут у Край обітниці, а він не може буть кривим,

Хоч зазвичай Він не вживає прямих ліній.

Та крига скресла -

Він рушив далі і не зважає на протести

тих, що йдуть за ним. Але не нині.

Авжеж, не нині. Ми б мали бути всі пілоти-стюардеси,

Своє життя провадити в польотах серед хмар!

Та щось завадило і скаламутило прозоре плесо

надій і сподівань, спав жар, погас пальник,

Приховані співпали інтереси.

Мовчки переходимо на крик,

Здираємо із себе шкуру ми кентавра Несса,

І, здається, душа залюбки так безбожно кровить,

Обезболюємо рани подвійним еспрессо,

Ми з тобою поет і поетеса,

Зовсім не механіки і не інженери:

Жодних розрахунків на міць, на тиск під пресом

злої волі чи обставин. Горгульї і химери

обсіли наш Нотр Дам. Нові часи, незнайомі адреси,

ми бастарди Марса і Венери,

поневолі герої стереотипних драм,

Нічого не будуємо голіруч, не гнемо підкови

Все тривало як казка довкола – самоплином.

Сюжет історії був маже зразковим:

мрії і плани на Рим, Париж, Амстердам!

Лицарі, принцеси, дракони напоготові,

Смарагди і перлини!

Та не було для прозріння глею і глини

І нині (пам-пара-бам!)

все в нашім царстві в сутінках тиші

Нам бракне сил зважитись на відвертість і сповідь,

Маже пусто в середині, залишки збіжжя доїдають миші

щоденної нензи; от-от нагряне повінь

І втоне той, хто не сів на кораблі,

Що вийшли у відкрите море шукати Нового Світу.

Ходімо й ми, як вписано у Заповіті

у родоводах майбутніх королів

Є й наші нащадки, а не твої й мої.

Нам сказано плодитись, а не вимерзати цвітом

на весні.  

Глосарій:

*Здираємо із себе шкуру ми кентавра Несса – за грецьким мітом смертельно поранений Гераклом кентавр Несс умовив ого дружину зробити з ого шкури одяг і подарувати чоловіку. При одяганні цей одяг почав Геракла, а зривати його він почав разом з плоттю, одяг приріс… так Геракл в муках і помер чи був взяти Зевсом на небо.

* Та не було для прозріння глею і глини – образ з Євангелії, диво Христа, який вилікував від сліпоти незрячого, взявши глею та глини з землі та, послинивши їх, намастив цією сумішшю очі.