Кордони

Я більше не пояснюю тишу.

Вона — не образа і не гра.

Це мій простір, де дихаю рівно,

Де я — ціла. Де я — жива.

Я не зобов’язана бути зручною,

Доступною кожної миті.

Моя увага — не спільна власність,

А вибір, якому вчитись.

Не кожен голос має право

Торкатися мого дня.

Не кожне «напиши» — важливе,

Не кожне «чому» — про мене.

Я ставлю межі не зі злості

І не зі страху — повір.

А з поваги до себе,

Бо спокій — теж аргумент.

Хто вміє чути — залишиться.

Хто тисне — піде сам.

Мої кордони — не стіни.

Це двері. І ключ — у мене.