Королівський двір:Принцеса, дарована Богом (228)

Поет забув принцеси голос,

тендітні руки, ніжний сміх.

Усе - лиш спогади розлуки,

лишився всіх останніх втіх.

Змив її запах з серця й тіла,

і без обіймів охолов.

Бо він не знав, чого хотіла,

була нудьга то, чи любов?

Поет забув саму принцесу,

й вона його не пам'ятала.

Але все більше інтересу,

поета челядь все питала.

"Чому?Чому?Ти ж не поїхав!

Тобі не дала, а мені..."

Щодня поет все важче дихав,

від злості й розпачу в тіні.

У королівстві важко бути,

усі шепочуться, цькують.

У тих словах повно отрути,

що відпочити не дають.

Поет покине королівство,

забуде дім, стежки і ліс.

Де причинили серцю звірство,

де юний хлопець мирно ріс.

З принцеси вийде королева,

поет залишиться поетом.

Засохнуть в лісі всі дерева,

де ще колись були дуетом.