короткозорість

З краю хтось злітає, а хтось падає в яму,

Спочатку секта, згодом синкліт…

Хоч ми й відступали впродовж десятків літ,

та тільки з боями,

чийсь час падіння і був політ,

Бувало, коштовності міняли на хліб.

Бувало. Хлебтали МадамКліко з горлянок

Наш віщун - аж ніяк не Фукуяма,

Наш янгол-хоронець вже завершує свій обліт,

Поки ми як риба об лід,

як вітер полями.

Нічого путнього ми не вчинили зі своїми паями

І навіть у спадок перепадуть не всі.

В наших шерегах все більшає безпробудних п’яниць,

А поміж ними безсонних калік.

Чіткі обриси перетворились в плями,

Великі й малі.

Ми все далі від того, що чесно і прямо –

А грішимо, що це Бог нас відволік.

Світ був простим і, здавалось, ти в ньому тямиш -

І от ми опинились в імлі.

А коли найшло прозріння і ось як слід

зараз на все ти по-іншому глянеш,

та виявилось, що ти давно вже осліп.

І хащі стали пнями,

а ми втупились мов ті барани

У брами нові.

ні рятівних дверей і змащених клямок

Ні ключів на столі.

Інколи сходяться музи з мистцями

На схилі літ

Як вдови з вдівцями -

Не заради кохання, ні,

А тільки щоб доживати віку не в самоті.

Звичне людське прохання: Ет, мені

поміняти б місцями

Холоднокрів’я з серцями,

Коли ще не востаннє

Спалахує полум’я душ, і на меті

Не зустріч з живими мерцями,

А бути творцями

І мчати на поміч, де чути волання,

В кромішній пітьмі в заметіль.

Ми оминули те, що, здавалось, було нездоланним,

Йшли за девізом «Як намріяв, то втіль!»

Навіщо, Боже, ти перед нами

відкрив цю хлань захланну

Повну по вінця мережив твоїх рукоділь?!

Що ми значимо у Твоїх планах -

На короткі відстані переносити біль?

Ті шепочуть молитви, ті псальми горланять:

Одні з Вавилонського рабства мандрують домів,

А інші крокують у Вифлеєм з дарами,

І світ чи то геть збайдужів, ачи онімів

Від передчуття розв’язки цієї драми:

Їх маршрути мандрівок, як поталанить,

Сходяться в кожному з нас. Це не раз вже довів

Сам собі кожен, подібно апостолу Томі,

Вставляючи пальця у власні рани.