космос

На місяці тихо, ні вітер, ні шум,

Лиш сяйво зірок, розливається сум.

Дівчатко в піжамі, синій, як ніч,

Тримає шолом, ніби з ним полетить.

А поряд оленя, маленьке, мов тінь,

Дивиться вдалеч, де холод і синь.

Воно, як і вона, мовчить і не спить,

Бо серце у кожного щось та й болить.

«Чому всі далеко?» – питає маля,

«Чому серед зір не знайти тут свій край?»

Оленя промовчало, вслухаючись в тишу,

А місяць сріблястий малює їм мрію.

І очі дитячі, як небо, глибокі,

Вдивлялись у далеч, де зорі високі.

«Мабуть, і дорослі так само сидять,

Дивляться в небо і хочуть літать.

Шукають, чекають, але самі вдома,

Сумують, як я, у світах невідомих.»

І зорі, мов сльози, лягали в пітьму,

Сріблячи шолом і піжаму саму.

А місяць світив, мов старий ліхтар,

Даруючи світові ще один дар.