ковш (із циклу "одинадцятий четвер"

на шостому поверсі у родинному шалаші ша-

калячій нірці гарячій точці перетину меж

стоїть моя розпатлана душа дощенту вибита дощами

до тла випалена пожежами

проросла липою усередину себе -

кора розтріскана цвіту не дав бог знову

заплющені очі замотаний стан у халат махровий

тримає душа моя ковша

ковш здоровий

важкий

вага його неосяжна вага його непідйомна

того бісового ковша

тримає душа моя ковша міцно тримає ковша –

і топить у ньому коша

маленьке сіреньке мягенький пухкеньке сліпе коша

топить моя душа

бо зрячих уже не обдуриш у море не заведеш

їм треба легенди обіцянки манна ідеї

їм треба Мойсеів

бо так лише на щитах занести

або волокти натягнутими на хрести

чи у кайданах вести або пасти і сплутувати їм ноги

в'язати хвости

і годувати з руки наче вони граки

а не гравці у дивні ігри ці безглузді ігри ці

мій вірш не тонкий не стрункий як бувають вірші

хороші майстерно написані тихим пером

на шостому поверсі стіни покриті ковром

прикриті ковром і прибиті ковром до кімнат

німими пророками стежать здіймаються над

коливаннями безголосся

мовчать як миші

мовчать як шкіра як волосся –

душа – над ковшом та душа – у ковші –

гойдають той ковш дві душі

захитують заколисують

ваблять тишею

і хтозна яка виживе

і хто зна що потім стане тій душі...