***

Кожного разу, коли вона приходила, чоловікам зносило дах.

Її хрипкий сміх оголював їхні нерви і бажання.

Стрункі ноги роз'ятрювали і без того хитку психіку,

адже весняна пора у столиці має свої закони.

Вона нагадує Лоліту.

Дитяча безпосередність збуджує дорослу хіть.

З нею чоловіки забували своїх жінок,

і прокручували у своїй голові пристрасну ніч.

Вона ще зовсім молода.

але коли вона вимовляла слово «любов», я бачив кров на її зубах.

Проте у ліжку крові не видно, у ліжку тільки вино,

але чоловіки тверезіють до ранку, і повертаються до своїх жінок.

А вранці вона знову виходила у світ,

той світ хотів забрати її гнучке тіло і юність.

І знову їй присвячували вірші, і знову, згодом, її забували.

Бо таких, як вона, не кохають.

Бо такі, як вона, лиш бентежать,

Лиш надихають.


2015