Крамниця

Голос жінки торкнувся мого плеча,

Моєї руки, що взялася за корінець книги,

Як зараз пам’ятаю – «Гри в бісер», і я оглянувся.

«Ви завжди вибираєте серйозну літературу», — сказала вона.

І повітря легким пір’ям залоскотали «завжди» і «серйозну».

Так починається історія. Так починається...

Мене кинуло в жар. Автори з усіх полиць зашепотілися

І їхні голоси переплелися: «Це Галатея, це Єлена, це сама Беатріче.»

Вона стояла у класичній позі контрапосто, як Леда,

Її мова підкреслювала пунктуацію погляду,

Її поява – наче вихід героїні з вистави на сцену вулиці.

Я торкнувся її своїм голосом і вона зрозуміла,

Що межа потойбічного розширилась до картини діалектики,

Відкидаючи язик риторики.

Чарівна моя панно, хіба можу не любити вас;

Хіба не прикро, що повинен відступити від мармуру вашого стегна,

Аби не залишити на ньому поцілунку

Рівноцінного трактату про містичну троянду Всесвіту.

В лабіринтах книжкової крамниці

Сторінки пролопотіли крилами любовних епох.

Стріли чорних рядків наповнили кімнату,

А від просіяних літер проросло чорне гілля осені,

Сухі гілки, що були під ногами тріщали майбутнім вогнищем,

Від якого грітиме руки красива варварка і ваш щасливий варвар.

17.02.2023