Краще синиця в руках

Все зсунулось до глузду, до основ,

і оголилась глибина кринична…

А з твоїх пучок капа тепер кров,

хоч ще учора сік точивсь суничний.

Безглуздий рух вперед по площині,

по шклі води, по струнах металевих…

День скаламутивсь, аркуш почорнів,

і чорний хтось процокав на коневі.

І чорне листя, звихрене слідком,

з дерев зірвавшись, полетіло роєм…

І біжимо ми зірваним містком

щодуху… але врізнобіч обоє…

— Що сталося? — та вітер мову рве,

а з берегів відлуння: — Стало… стало…—

То драним горлом крикнув журавель,

якого ти в руках своїх тримала…

***