Красуня і Чудовисько

Я — красуня, що серце віддала чудовиську,

і сміялася з власної долі одночасно.

Бо любити його — легко,

а бути з ним — неможливо,

бо світ не готовий до такої правди.

Його очі — мов нічні прірви,

його голос — як буря в тиші.

Я тягнулась до нього,

а руки лишалися порожніми.

І кожен день сміялась крізь сльози:

“Любов — це не завжди щастя,

але бути кимось справжнім для нього —

це вже нагорода.”

І я пішла світом, гарна, чорнява,

з серцем, що любить, але не зраджує собі,

бо справжня сила — не в тому, щоб володіти чудовиськом,

а в тому, щоб не втратити себе.