Країна благовіщення

Завія зЕлені, пожеже зЕлені,

і квіття курява, і солов’їні схлипи.

Столи весільні — ох — столи не встелені,

і бджіл тьма-темрява, і молитовні липи.

В ромашок спів слимак дороги ввився круто,

і ранку кіш, що в ньому птаха — сонця помах.

Задума — не задума, смуток і не смуток,

це на країні цій трагічна папілома.

Мов два дракони, сонце й місяць, зорі-галич,

і білі села, й білий жар, і білість куряв.

Шевченко йде — вогонь, людина, буря —

і дивиться в столітню далеч:

в вогні пробуджена

князівна.

Хай на очах землі печать — тьми чорна штольня!

І день не день, і ніч не ніч, і спів не віщий нам.

О земле, земле батьківська, клятьбо бездольна,

моя країно благовіщення!

10 березня 1936