Країна дітей

З-над білих сорочок — подоба крил.

Ще зовсім юна кров. Найменші люди

зійшли у сон землі і тлін могил,

повітря сколихнувши, як прелюди.

Вони — мов мак, їх море звідусюди

іде в цей дім, в цей витоптаний діл.

З яких смертей, з якої тьми й полуди,

з яких кохань, з яких забитих тіл? —

З німих побоїщ і з гучних побід!

Сама любов зіп’ялась невтолима

в очах ночей!

І засвіт — у похід,

і ранні вдови з іншими очима

завмерлі, аж мовчать, аж наче схима

лягла на них. І янгольський політ

в сирітськім небі з квітами сухими.

І сто ворон, що кряче їм услід.

(до кого ви для чого ви де сто калік прочовгали.

де палі наче милі у тріщинах до дна

убогими дорогами натішитесь недовго ви

ангелики волошки блудна сарана

колючки пустирні

байстрючки псалтирні

потерчата хирні

ягнята ясирні

та лучче б ви в деревах ненародженні спали

та лучче б ви листками на чорну глину впали)

Але повік не вищезне трава

на згарищах!

Вони квітують рясно,

хоч біль, і страх, і язва морова,

і сіль-камінь кривавить юні ясна,

і сивий попіл обмітає небо,

і рікам переламано хребти,

і згіркле світло плеще променеве —

їм тут цвісти.

І в землю цю лягти.

(корабель дітей вирушає річкою

у сорочках найбіліших всі ніби херувими

ця земля збатогована вміє бути вічною

навіть палі проростають саджанцями живими)…