Крик сердець

У чорнім небі, мов страхи,

Надію згасили тихі зорі.

Вогні палали там, де сни,

Де мрія линула прозора.

Ріка ридала, як серця наші,

Із грудей вирвані в полоні.

Як мати сина свого зве,

Коли кров стікала крізь долоні.

Земля пофарбована у кров,

Що вилилась із ран солдатських. 

Вітри розганяли степову любов,

Небеса чують плач сердець материнських.

У степу лишилась тінь від сліз, 

Де падали на землю крики.

Усі спогади, немов згорілий ліс,

Змішались з попелом навіки.

Калини ягоди, мов кров,

Схилились низько на коліна.

Козацька правда і любов

У серці збережуть країну – славну Україну!

Угорі Дніпро зітхає тихо,

Шепоче рани величний Київ,

Маріуполь – у грудях крик,

Харків у попелі й дощах.

І Львів у серці береже

Молитву тиху за синів,

А Одеса, в болі мить,

Сльозами море полонила.

Хай карма впаде ворогам, мов зоря,

Та дух живий не згасне.

І там, де впала чорна тінь,

Весна запашна настане!

Слізно дається біль війни,

Та за межами ночей темних,

Як спалах світла навесні,

Знов переможемо разом ми.