Крила не мої

Сказали треба літати,

Та відстань і напрямок забули вказати.

Сказали:"Лети!", бо там є життя,

Тут немає....

Та й де там - теж не сказали..

Полетів, подивився

Та побачив рівно нічого:

Нічого із того, що обіцяли,

Нічого із того, що могло би принести спокій...

Може рано того покою шукаю,

Чи може він занадто прудкий.

Крила швидко втомились,

Мозолі понатирав,

Та лечу , бо сказали, що там

Є те, що шукаю.

Та й доступно воно все є нам.

Долетів.

Далі крила втомились.

Розумію, що навіть не на пів шляху

Повертатись даремно...

А далі не сила зробити і маху.

Повз проносятьсяться ті,

Кому крила вдягнули,

Й летять повз темряву в мглі.

Їх вже не наздогнати.

Та й навіщо гнатись тоді,

Якщо крила тиснуть у спину

Й відчуваєш, що вони не твої.

Ще не пізно їх замінити

Або виростити нові, з нуля.

Це краще, ніж нести ношу,

Що тисне, наче земля.