“Крилом балкона піднятий угору”

Крилом балкона піднятий угору

ширяв над тілом захмелілий дух.

Магнітна прірва, де ряхтіли зорі,

вповільнивши, остуджувала рух.

Яке сирітство, несумірне з світом!

Яке зухвальство розумом збагнуть

зміст зореносних віковічних літер,

космічну сталість і безмежжя суть…

Ні. Не для нас ці письмена писались;

лякливий зір в безодню не пірна,

бо знаджують його земні провали,

і він читає тлінні письмена.

А там… ген там… для янголів ті знаки

і не для сущих писаний закон…

Нечитана абетка зодіаку…

Вп’ялися пучки в теплий ще балкон.

Бо раптом лопне, ніби перевесло,

обмежуюча розум близь земна,

і спалахне в очах сльоза небесна,

і зоряна — в душі — речовина.

***