Криниця

Стояла край дороги приваблива криниця.

Я випила із неї солодкої водиці.

Не знала, що жорстоко вода того карає,

Хто п’є не сумніваючись, хоч дозволу не має.

Кохаючи, забула, куди й по що ходила.

Як глянула в криницю, то розсуд утопила.

Без розсуду людині завжди складніше жити.

Без нього, як без рук, не знаю, що робити.

Хоч розсуд – мої очі, але й без нього бачу:

В коханого є інша, тому гіркенько плачу.

– За що мене караєш? – криницю запитала.

– За те, що ти напилася, а дозволу не мала, -

Криниця переконливо й розумно відповіла.

Минула лиш секунда, і я все зрозуміла.

Нещастям цим відкрила відомі всім маршрути:

Без дозволу обранця не випивай отрути,

Інакше ти страждатимеш від вечора до рання.

Без дозволу ніколи не віддавай кохання.