“Криниця Стану над водою”

Криниця. Стану над водою,

уп’юся суттінню густою,

і відра попелом ущерть

наповняться. А ніч, як смерть,

все перепалить, перетлить…

І жахко з відер воду пить.

Лиш при вогні будеш радіти,

що не минулося ще літо,

хоч смутки виникли й жалі.

Вогонь на тихому крилі

по колу поле облітає,

в глибокі відра зазирає,

і ставить мітки на чолі

каміння, що лежить в золі.

А попіл всюди: тут і там —

куди лиш погляд твій сягає.

Ти ж, споночілий,— сам на сам

його від себе відгортаєш.

***