Криворізьке небо

Чи знав тоді, лаштуючись в дорогу,

Як гірко віддзеркаляться в мені

Черлені ліхтарі Кривого Рога,

Твоя печальна постать при вікні?

А криворізьке небо вирувало,

Млоїлося і шерхло у димах.

Які світи мені ти дарувала

У тих ночах, яких уже нема!

Там був ставок і човен на приколі.

Крізь дим злітали птиці вдалині.

І ти мене стрічала в білій льолі

У номері готельнім при вікні.

І зводилася гордо і невтомно,

Аж ідоли в степу лягали ниць,

Дев’ята наша, рідна наша домна,

В підвалини поклавши нашу міць.

Здавалося, як житиму без тебе,

Без неї, без твоїх Карачунів?..

Хитається мій світ золотонебо.

Ти, мабуть, пестиш іншому синів.

І все те так. Але всі дні незгасні,

Всі не допиті нами наші дні

Спресовані в мені, як у фугасці,—

Принишкли і чигають в тишині.

Ні, ні, не бійся! Я не повернуся,

Благословенна юносте моя!

Я тільки хижим птахом стрепенуся,

Коли зачую десь твоє ім’я.

Згадаю став і човен на приколі,

Густі дими над містом вдалині.

І наш готель, де ти у білій льолі

Колись мене стрічала при вікні.