“Кропив’яним серпом, джерельною водою”

Кропив’яним серпом, джерельною водою

мізинчика урізав — закапала роса,

і голосом, поділеним надвоє,

гукнув тебе, як вітром написав.

Хоча б, хоча б півзвуку чи відлуння,

хоча б, хоча б півкраплі співчуття…

Розвіявсь голос, німота отруйна

затруює до глибини життя.

До губ приклавши пучечку-сопілку,

росу спиваю, дмухаю, поглянь:

тремтить тоненька яблунева гілка —

здригається душа від доторкань.

І серп жалький чомусь увесь червоний,

і я чомусь, як пагін — сам-один

тремчу, тремчу, і білий світ холоне

в солоних краплях здвоєних росин.

І літеплом, і хвилею з-під лоззя

докочується голос здалини:

то грім гримить, то голос передгроззя

велить тобі: — Ти сутінь перетни!..

***