Кульова блискавка

Німий сурмач на постаменті

відпровіщав нову добу,

отвердли звивини цементні,

і він мелодію забув.

Хоч притискав до губ щосили

свою облуплену сурму,

та тільки бульбашки із мила

злітали від натужних мук…

Бо щоки вже були пробиті,

з грудей був випущений дух —

посткультівський забутий витвір

поставу мав твердим-тверду.

Та несподівано без грому

і зроджена ніби сама,

мов скручений клубочком промінь,

якого видула сурма,

яскравим спалахом пречистим

заяскравіла серед дня:

свідомість вибухла на частки,

мов розгулялась чортівня.

Сурмач дивився в простір сліпо,

як розпадався білий світ,

в ногах хвостом відбитим тіпавсь

обірваний електродріт.

Чийсь голос розривавсь на звуки —

кружляли мильні пухирці;

тріщали світові сполуки,

і торочилися кінці…

І розпадались форми слова,

сурмач на частки розпадавсь…

Та виліплять його ізнову,

бо залишивсь міцний каркас.

***