Купала мене доля

Сповивала в ласку й ніжності рушник,
Мовила, як мама те напутнє слово,
Яке із собою пронесу весь вік.

Але так траплялось, що була жорстока,
Ляпаси давала мені раз у раз,
Рану залишала болючу й глибоку

І пекла сльозою гіркоти й образ.

Потім знов, як сонце мене зігрівала,

Сіяла у душу надії зерно,

Труднощі щоби я всі перемагала,

Впевнений робила теж за кроком крок.

І я намагалась у житті долати

Прикрощі й хвороби, заздрість ворогів,
Пережити рідних, друзів й близьких втрати

Й не згубити чуйність в серденьку своїм.

Вірити, любити, мріяти, кохати,

Улюбленій справі віддавать сповна

Усі свої сили й вміння до останку,
Щоби добрим словом хтось колись згадав.

2018 р.