кує-не-кує...

кує-не-кує —

а заново зібраний дощ

ляпасами отямлює маки

в яких завірусились зозулині луни

під право першої самоти

під безправ’я останньої

вигойданої важким сопінням

мов серце печерного звіра

який раз на рік

виходить із темряви

вбирає морду в маковий цвіт

і смиренно вчиться рахувати до ста

перш ніж нагримати

на зозулю

25.05.23