Квіти літньої пори (111)

Сьогодні кращий день,

щоби напитись.

Хоч я не пив,

але до трісок п'яний.

Лиш без пісень,

що у душі розлились.

Я підхопив,

потік думок рум'яний.

Її краса - коса від горизонту,

що розітнула душу мою й тіло.

А її сміх, і посмішка - чудесна,

знову з'єднали частки і надії.

Ніби машина, до й після ремонту,

на цербері з'явився знак уміло.

Кричить душа, браслет руці почесно,

вручила та, з ким пролітають мрії.