Квіти моєї війни

Проросло вже коріння війни,
І з'явились нові, сірі, квіти.
Чи пізнають ті квіти війни,
Як нормальне життя в мирі жити?

Чи забудуть ті звуки сирен?
Чи забудуть підвали й комори?
Не забудуть лиш точно одне —
Рев шахеда над їх головою.

Не забудуть порожні кімнати,
Не забудуть дитячі казки.
В них не згасне надія, без фальші,
Наша доля в серцях проросте!

Їх не скорять тюремні всі мури!
Не задує їх вітер війни!
І не згаснуть ті душі прозорі,
Бо надія там наша росте!

Лиш одне пам’ятати повинні —
Ті, старі, що життя прожили:
Покоління, скува́ні війною,
Назавжди у війні й полягли...