Квіти на насипах

Я проведу вас стежками поезій, від каяття,

Де вірші, українською, про України забуття,

Стоять уздовж могил німих... і знову, й знову,

Народжують героїв, у кращих забираючи життя.

Поміж річок сліпої та німої прози сподівань,

Де вже нема моральних принципів, ні в кого,

Де вже не вірять ні в диявола, ні в Бога,

Підемо дорогами надії, або марення німого.

Між хмарками пустих, та марних сповідань,

На свіжих насипах нас всіх зустрінуть квіти,

Вони, напившись крові зі смородинових ран,

Танцюють з вітром, і регочуться мов діти.

Я проведу вас до відродження забутої душі,

До краю самого, де є початок і всьому кінець,

Ми в глину перемелемось і прийме нас земля,

А от тоді, до рук своїх, нас зможе взять Творець.