Квіти наших слів

Пливу до берегів Твого слова –

торкаюся його тіла,

дзвінкого, як літній дощ,

пересіяний через сито вечора

і

воно озивається до мене

тишею любові,

пробудженням тепла,

що виростає із вуст

з кожною народженою краплиною літер..

Так виростають квіти слів,

залишаючи на наших вустах

лиш легкий присмак слова,

яке щойно народилось

і змовкло..

Бо слова живуть ще менше як метелики –

у короткій миті помаху їхніх крил,

у короткій миті поруху пелюстки,

зрошеної літнім дощем,

пересіяним

через сито вуст,

через сито нашого змовклого

змоклого тіла..