квітковий тиждень

Дивно вдалось розтектися теплу

Фібрами тіла і духу. Сама ж ти

До цього возвЕла зболілу стіну,

Але фіолетом і білим ромашки.

Ніде душі більше сховку шукати,

Здавалось, лещата на скронях.

А заховатися би, обійнятись.

У злобуденності – свічечка-сонях.

Якось кульмінація стала кінцем,

І тільки з глибин хриплий голос.

Відчай рожевим розтнуло мечем.

У обеззброєнні меч – гладіолус.

Впали останні краплини добра

Із борульок терпіння на віти

Древа образи, байдужості. Мла –

Поріділа. Бо польові сухоцвіти.

Пильність загострена, віра слабка,

Фокус, в паралічі, на проблеми.

Та є панацея, принаймні, легка –

Пахнуть, розніжуючи, хризантеми.

Рвуться і рвуться єднальні нитки,

Ми їх знову скріпити безсилі, і

Зовсім обом через це невтямки

Як на них ліками вплинули лілії.

Тиждень по рельсам промчався надій,

Прощень, прощань і агонію через.

Дар мій останній тобі квітковИй –

Казковий, улюблений верес.